Незважаючи на  нові наукові відкриття  у царині світобудови, на знання про космос, ми продовжуємо вірити…

Ми  віримо, що десь  є місце, звідки на нас дивляться наші рідні, яких уже немає серед нас. Це відчуття особливо гостре після втрати близької людини – її енергетична присутність відчувається щомить. Минає час і наша втрата вертається світлими спогадами, щастям від усвідомлення всього пережитого разом.

***

-Уважно слухай учительку! – наказує мені бабуся, проводжаючи до школи. Я швиденько крокую вулицею. Обертаюся і махаю бабусі  на прощання.

Ввечері біжу з “музикалки”. Осінь. На вулиці темно. Деінде біля приватних будинків горять ліхтарі; під ногами –  грязюка.

-На вулиці темно, хоч око виколи. Лишайся в нас! – просить бабуся.

-Ба, але мені на завтра алгебру робити. А у мене всі підручники вдома. – Хоч мені і не зовсім хочеться додому, не зовсім хочеться вчити алгебру, але я ще не знаю, наскілька цінна ця мить, не знаю, що у житті є головне  і не дуже. Я йду додому. За 15 хвилин дзвоню бабусі: – Я дома, ба, все добре.

***

-Ба, шо ти робиш?

-Та от набираю петлі. Хочу тобі берета зв’язати. Гарний такий узор тут… А ну йди сюди, – бабуся прикладає спицю з набраними петлями мені до лоба, щось відраховує, виміряє.

-За що я не люблю зиму, так за те, що нема чого робити вечорами. Літом он до самого вечора то поливаєш, то сапаєш, то закривачку робиш, а зараз що.. їси, спиш і дивишся серіали. От хоч зв’яжу тобі берета, а може ще й на шарф стане пряжі. Подивимось.

Берети і шапочки, шарфи, шкарпетки  я складаю в окреме місце на літо – як скарби. Узимку ношу кожну річ, згадуючи бабусині руки.

***

Весна – улюблена пора року бабусі.

-Люблю я на землі працювати. Це моя найбільша втіха. – Йдемо з бабусею у пролісок що недалеко від дачної ділянки. З-під шарів листя прокльовуються  проліски й жовтець. Виходимо до річки. Вода плине помалу між іще сірими берегами. За тиждень-два  зело вкриє пагорби і зашумить комашине царство.

На узліссі шелестить осока, що досягла  майже людського зросту. Ми з бабусею вертаємося до “дачі”. – Мені оце як осока шумить, здаєтся наче хтось там ходить. Боязко трохи, – ділиться бабсуся. – Мені теж, ба…

***

-Привіт, ба! – гукаю я, заходячи з двору на город. Бабуся поливає город зі шланги. Літній вечір. Душно.

-Облити тебе? – змовницьки посміхаючись  говорить бабуся. – О, давай! – Роззуваюся і біжу в рядки з полуницею. Бабуся поливає мене холодною водою, я несамовито кричу –  ми вдвох сміємось, наче діти.

***

-Все буде добре, ба, не хвилюйся! – заспокоюю її, бо  їду у Київ

-Катюша, як же мені не хвилюватися?… Я кожного дня за вас молюся. Я хочу, щоб у вас все вийшло, щоб у всіх усе було добре!

***

24 червня нашій бабусі  виповнилося б 84.  Кожного року я ловлю інсайти бабусиної мудрості. Не засмучуватися через дрібниці; берегти ноги у теплі; кохатися у праці; змовчати, де треба,  і піклуватися про тих, хто поруч.  Так багато важливих слів і справ, думок і почуттів, якими бабуся ділилася з нами, трансформуються  тепер у наші власні принципи.

Пам’ять – це дивовижний інструмент, що і вбиває, і зцілює. Тільки не одразу…