Подорож через портал, або стежками Голосієва

Ліс – чудове місце для роздумів та релаксації. У будь-яку пору року ліс зачаровує. Навесні це такий собі дачний кооператив пташок, комашок, звірів, що пережили зиму чи то у сплячці чи то у теплих краях, і тепер “розбодовують” свої поселення, голосно спілкуючись й швидко рухаючись по всьому лісі. ЛІтом все потопає у зелені, ароматах. Тут можна знайти прохолоду і вмиротворення, тікаючи вд шумного та душного міста. Осінь… хіба є щось повніше, ніж барви осіннього лісу, хіба є щось насиченіше, ніж запахи терпкості в гущавині?.. І нарешті зимовий ліс. Тут легко заблукати, бо все стає однаково біло-сірим; у вухах дзвенить тиша: ліс у стані очікування, у стані фантастичного зимового сну.

Наш маршрут пролягає через ВДНГ,

зокрема через ресторан “Прага”, через який ми потрапляємо на територію Виставкового центру і далі в ліс.

Один із павільйонів перетворюють на школу майбутнього, яку, сподіваюся, побачимо вже цієї осені.

Далі виходимо на стежку здоров’я. Це асфальтований трек крізь ліс, де бігають, ходять по-скандинавськи, катаються на лижах, байках, конях.

Але ми звернемо на звичайну лісову стежку, яка не менш корисна для здоров’я.

Наліво від вказівника – лісова стежка

Просто дивитися навкруги і насолоджуватися, вдихати тишу, відчувати чистоту.

У лісі

Зліва від нашої стежки виростає буковий ліс. Очевидно, що його висаджено штучно, але це все одно чарівна ділянка. Сірі стовбури створюють ілюзію затуманеної лісосмуги, а червогарячі листочки підкреслюють красу і шарм буків-велетнів.

А це місцевий, тобто лісовий, храм. Точно не скажу, які релігійні обряди тут виконуються, але загальна теза прихильників цього руху, що ліс – наш дім. І це правда. Все ж таки ми є частною природи.

Навпроти “храму” звертаємо на вузьку стежку поміж буками. Ця стежка веде у таємниче місце, але про нього згодом.

Взагалі, щоб відчути єдність із лісом і з природою, треба трохи абстрагуватися і уявити часи, коли ліс був справді домом для наших пращурів. Ліс був місцем, де можна було сховатися, де можна було знайти харч у вигляді грибів, ягід та іншого зела; врешті вполювати дичину.

Наші пращури обожествляли ліс, сповнювали його духами, добрими і злими. Що ж, ми не шукатимемо духів, а просто залишимо смаколиків на старих пеньках, та попід деревами. Лісові жителі нам будуть вдячні.

Тепер, коли ми відкрили свої добрі наміри лісу, ми з легкістю і без блукань потрапляємо у таємниче місце – до порталу.

Важко сказати, хто автор цих малюнків рун і знаків, але якщо знати магічний шифр, то можна опинитися в найкрасивішому місці Голосієва. Сподіваюся, ви розумієте, що шифр для кожного свій… загляньте у свою душу, у свої думки…

Далі ми спускаємос вниз від порталу по своєрідному хребту. Назустріч, захекавшись, біжить угору спортсмен з картою в руках – це тренування зі спортивного орієнтування.

Пізніше ми зустрінемо таких спортсменів на лижах біля цих споруд.

Точно не скажу, що то за споруда, але подейкують, що то якось пов’язано з колектором. Так, колектор в лісі, це дикість. Влітку не тільки очі, але й ніс відмовляються вірити у цю споруду. Але тут можна лише зацитувати Леоніда Макаровича: маємо те, що маємо.

Ліворуч від колектора починається вузька стежечка попід пагорбом. Гляньте вгору! Яка краса!

Зліва від стежечки, внизу протікає струмочок, який так і називається – Голосієвський. Він приведе нас до озера.

Це прекрасний відрізок шляху. Зверху на пагорбі чутно голоси – то дітлахи з’їжджають на санчатах. Зустрічаємо все більше людей, наближаємося до цивілізації.